Вісник НАН України. 2015. № 11. С. 67–76.
БИСТРЯКОВ Ігор Костянтинович –
доктор економічних наук, професор,
завідувач відділу Державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України»
МАНЦЕВИЧ Юрій Миколайович –
доктор економічних наук, доцент,
завідувач секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань будівництва,
містобудування і житлово-комунального господарства
ВИКОРИСТАННЯ ПРОСТОРУ У ПЛОЩИНІ СУСПІЛЬНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ В УКРАЇНІ
Статтю присвячено дослідженню проблем раціонального використання просторового ресурсу з позицій вимог сучасних соціально-економічних відносин, що формуються на теренах України. Акцент зроблено на методологічних питаннях, пов’язаних з процесами зародження громадянського суспільства та створення відповідних передумов щодо самоорганізації середовища життєдіяльності, передусім міських територій.
Сучасна економіка – процес індустріалізації, детермінований сучасною наукою, – змушує до гомогенізації людства і попутно руйнує широкий спектр традиційних культур. Проте він не може виходити переможцем у кожній битві, зіштовхуючись іноді з такими культурами і проявами тімосу, які важко усвідомити. А якщо процес економічної гомогенізації зупиниться, то і майбутнє процесу демократизації виявиться непевним. Хоча багато народів світу на свідомому рівні вважають, що хочуть мати у себе капіталістичне процвітання та ліберальну демократію, не кожен з них може засвоїти і те, і інше [1, c. 357].
Проблема
Стаття не випадково розпочинається з розгорнутої цитати видатного політолога, футуролога і економіста Френсіса Фукуями. Розглядати сучасні процеси перетворення простору і досліджувати пов’язані з цим потужні соціально-економічні течії стає дедалі складніше. Варто зосередити увагу на деяких принципових методологічних аспектах. У цитаті можна виділити дві потужні категорії, які дають поштовх до подальших логічних висновків. Це тімос і гомогенізація. Тімос з грецької приблизно перекладається як духовність. Суттєвим при цьому є розуміння духовності як характеристики своєрідності тієї чи іншої території, точніше спільноти, що її населяє. До речі, подібне бачення цього поняття стає зрозумілішим, якщо звернутися до відомої роботи Ханса Фрайєра «Теорія об’єктивної духовності» [2], де автор визначає духовність на тлі аналізу природних явищ. Однак для цього потрібно дещо змінити точку зору, тобто методологію, що ми і спробуємо зробити.
Друга категорія, гомогенізація, також дуже потужна і її доцільно співвіднести із законом поліморфізму, відповідно до якого гомогенні системи є певною ідеалізацією гетерогенних систем, тому що будь-яка система за своїм складом є гетерогенною. Отже, в будь-якій системі має місце поліморфізм, а від цього виникає множина модифікацій, які відрізняються числом, видом та відносинами між елементами. На цій основі можна зробити висновок про необхідність визначати композиційні особливості формування простору на засадах вивчення духовних проявів об’єктивних явищ. Гомогенізація передбачає зменшення рівня неоднорідності матеріальної системи або явища. Тобто сучасні суспільні процеси спрямовані на нівелювання відмінностей просторових систем.
З системних позицій погляди Ф. Фукуями стають досить прозорими, оскільки орієнтують на суцільне запровадження принципів західного раціоналізму в усі аспекти життя. Виникає питання: на яку глибину вони можуть проникати, не порушуючи при цьому стан загальної національної безпеки, і чи не спотворять вони процес подальшої територіальної самоідентифікації народу і підтримання гетерогенності простору, яка забезпечує системну сталість розвитку країни в цілому? Питання складне, але потребує всебічного обговорення.
На нашу думку, виникає нагальна потреба системного «урозуміння» саме того, в який спосіб проводити адаптацію досить радикальних і відчутних змін у напрямі запровадження в Україні європейських стандартів через перебудову свідомості та культурологічних засад розвитку українського суспільства.
У зв’язку з цим варто ще раз звернутися до нашого видатного вченого, певною мірою наукового пророка, В.І. Вернадського [3], який дав нам прямий концепт ноосферичного поєднання природи і культури, підкреслюючи, що саме культура досягає потужності «геологічної сили». Тобто з боку західного раціоналізму доцільно запроваджувати лише те, що відповідає у широкому розумінні інтересам як суспільства в цілому, так і кожної окремої людини. Думки В.І. Вернадського начебто підштовхують до формування моделей перспективного просторового розвитку, які в методологічному плані повністю кореспондуються з концептом Ханса Фрайєра в частині творчого підходу до категорії творення, у нашому випадку – творення простору. Повний текст