Вісник НАН України. 2018. № 6. С.13-18
ІЗ ЗАЛИ ЗАСІДАНЬ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
18 квітня 2018 року
Про Національну доповідь «Україна: шлях до консолідації суспільства» (доповідач — академік НАН України С.І. Пирожков)
Стратегії сучасних лінгвістичних досліджень і завдання академічної лінгвоукраїністики (доповідач — доктор філологічних наук П.Ю. Гриценко)
Про нагородження відзнаками НАН України та Почесними грамотами НАН України і Центрального комітету профспілки працівників НАН України (доповідач — академік НАН України В.Л. Богданов)
Кадрові та поточні питання
На засіданні Президії Національної академії наук України 18 квітня 2018 р. члени Президії HAH України та запрошені заслухали доповідь віце-президента НАН України академіка НАН України Сергія Івановича Пирожкова про основні положення Національної доповіді «Україна: шлях до консолідації суспільства» .
Історія розвитку незалежної України свідчить, що, відмовившись від радянського минулого, наша держава досі не змогла подолати кризові явища в економічному і суспільно-політичному облаштуванні країни, вийти на сталу траєкторію сучасного цивілізаційного розвитку. Значною мірою це зумовлено тим, що українське суспільство ще не сформувалося як єдина політична нація, яка чітко усвідомлює національні інтереси, об’єднує зусилля і політичну волю для вирішення нагальних питань формування сучасної цивілізованої держави в інтересах її громадян.
Україна є сьогодні одним із локальних просторів глобальної гібридної війни і як ніколи потребує суспільної консолідації. Українське суспільство має бути готовим дати солідарну відповідь на глобальні виклики та загрози. На сучасному етапі особливо даються взнаки внутрішні конфлікти з приводу соціальної необлаштованості як наслідок кризи в економіці, конфлікти на ґрунті розбіжності культурних і духовних цінностей, політичної та ідеологічної нетерпимості, ставлення до воєнної агресії та її ініціатора тощо. Недостатня консолідованість українського суспільства проявляється у збереженні історично зумовлених і нових ліній конфронтації та взаємної недовіри між населенням і владою, найманою працею і капіталом, між різними соціальними верствами. Взаємна недовіра посилюється загальною розгубленістю населення в атмосфері соціальної кризи, що супроводжує процес реформ.
Ключове питання для українського суспільства — як домогтися домінування консолідації над конфронтацією. Хоча в Україні діють різноманітні фактори конфронтації, які роз’єднують суспільство, тим не менше навіть в умовах гібридної війни вони можуть бути успішно подолані чинниками консолідації. Тому, аналізуючи наявний стан соціальної системи України, слід робити акцент не тільки на небезпечних проявах конфронтації, які необхідно подолати, а й на тих формах консолідації (нехай ще недостатніх і недосконалих), які вже утвердилися і потребують зміцнення та вдосконалення.
У Національній доповіді на основі сучасних теоретичних концепцій та аналізу політичних практик комплексно проаналізовано проблемні питання консолідації українського суспільства, оцінено стан національної згуртованості, розкрито причини та фактори конфронтаційних явищ у суспільних відносинах, обґрунтовано модель національної єдності та стратегію її досягнення.
Стрижнева ідея колективної праці науковців Академії полягає в тому, що успішний рух до моделі національної єдності можливий лише завдяки налаштуванню на діалог. На цій основі розвивається атмосфера довіри, яка перетворюється на консенсус і партнерство задля вирішення суперечностей на платформі зближення цінностей і органічного суспільного єднання.
Основними структурними елементами моделі суспільної консолідації є такі, в яких найповніше зосереджені спільні цінності та інтереси населення країни. Це насамперед соціально-економічна сфера, де консолідація відбувається на ґрунті прагнення вищої якості матеріального життя. Не меншу роль у функціонуванні моделі має відігравати узгодження соціальних протиріч через партнерський спосіб їх розв’язання, а також спільність уявлень про геополітичне майбутнє. Країна має бути об’єднана спільним суспільно-політичним устроєм на основі демократизму в усіх його проявах.
Спільними демократичними принципами мають стати підпорядкування системи влади національним інтересам, взаємодія держави і громадянського суспільства, налагодження дієвої комунікації між владою і громадянами, забезпечення народовладдя, здійснення політики підвищення добробуту населення, децентралізація і розвиток місцевого самоврядування, забезпечення прав людини і громадянина, розвиток демократичної правової свідомості і правової культури громадян.