Вісник НАН України. 2017. № 3. С. 67-77
КАДЕНЮК Леонід Костянтинович –
кандидат технічних наук, перший космонавт України, генерал-майор авіації
ІДЕЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОНСТИТУЦІЇ ЗЕМЛІ ЯК ФАКТОР НАЦІОНАЛЬНОЇ І ГЛОБАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ
Автор статті, перший космонавт України, людина, яка на власні очі бачила з космосу всю вразливість планети Земля, піднімає проблему екологічної безпеки як необхідної передумови для досягнення глобальних Цілей сталого розвитку до 2030 року, ухвалених у вересні 2015 р. на Саміті ООН, а також як ключового фактора національної і глобальної безпеки сучасної цивілізації. Він закликає людство змінити концепцію свого існування на планеті, взявши на себе відповідальність за збереження повноцінного природного середовища для нинішніх і прийдешніх поколінь. Широке публічне обговорення в різних регіонах світу ідеї Екологічної Конституції Землі, на думку автора, могло б не лише допомогти в поліпшенні екологічної ситуації на планеті, а й певною мірою сприяти зміненню агресивної мілітаристської політики деяких держав та припиненню воєнних дій і терористичних актів у світі.
Свого часу популярний міжнародний журнал Socialook International опублікував статтю з інтригуючим заголовком «Україна врятує світ?». Коментуючи доповідь академіка НАН України Ю.Ю. Туниці на ІХ Конференції Міжнародного товариства світової екологічної економіки, яка відбулася в грудні 2006 р. в м. Делі (Індія), редакція журналу зазначала, що «внаслідок процесів глобалізації Земля стала не лише унікальною екологічною системою, а й взаємопов’язаною та взаємозалежною економічною системою. При цьому глобальна економічна система домінує над екологічною». Наслідком цього є прогресуюча деградація біосфери, що створює загрозу для життя на планеті. І далі: «Сумний досвід Чорнобильської катастрофи наштовхнув українського вченого на думку про створення Екологічної Конституції Землі, яка б сприяла відверненню екологічної катастрофи». Стаття завершується висновком: «Велике значення має той факт, що шлях порятунку людства від екологічної катастрофи запропонував учений з постчорнобильської України» [1].
І сьогодні, рішуче позбуваючись комплексу меншовартості, ми, українці, насамперед національна інтелектуальна еліта суспільства, маємо працювати так, щоб дати ствердну і переконливу відповідь на запитання, поставлене на сторінках міжнародного журналу: «Так, Україна може врятувати світ». Хотілося, щоб ця теза утверджувалася в нашому суспільстві.
Є вельми поважна причина того, що я вирішив опублікувати свою статтю саме у «Віснику Національної академії наук України» – найавторитетнішому журналі вітчизняних учених. Це – виняткова соціальна роль науки в добу науково-технічної революції. Пам’ятаймо, що академік В.І. Вернадський рушійною силою розвитку майбутньої ноосфери – сфери розуму – вважав саме науку, яка є інтегральним інтелектом суспільства [2, 3]. Кому, як не вченим, з позицій розуму будити громадськість, пояснюючи всю небезпечність нинішньої ситуації і пропонуючи оптимальний вихід з неї? До речі, прикладом громадянської активності вчених може бути Заява Загальних зборів НАН України від 3 квітня 2014 р. про екологічні наслідки російської агресії [4].
Крім того, журнал «Вісник НАН України» вже неодноразово публікував матеріали, що стосуються розвитку і поглиблення концепції Екологічної Конституції Землі, обґрунтованої вченими та неодноразово оприлюдненої офіційними особами України в ООН [5]. На продовження цієї актуальної теми хочу акцентувати увагу на ще одному, дуже важливому, на мій погляд, аспекті ідеї Екологічної Конституції Землі, а саме – її ролі у забезпеченні національної і глобальної безпеки. Започаткування процесу офіційної підготовки проекту Екологічної Конституції Землі та його широкого публічного обговорення в різних регіонах світу, на моє переконання, могло б, крім іншого, значною мірою сприяти припиненню воєнних дій і терористичних актів у світі.
Думаю, читачі вибачать мені дещо нетрадиційний для наукового журналу стиль, коли «академічність» викладу конкретних думок переплітається з емоціями і особистими враженнями людини, яка побувала в космосі й бачила звідти нашу планету. Адже у польоті космонавти виконують функції, так би мовити, космічного дозору за всією планетою. У ст. 5 «Договору про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла» від 27.01.1967 так і записано: «Держави – учасниці цього Договору розглядають космонавтів як посланців людства в космос ...» [6].
Уперше висунуту і обґрунтовану академіком НАН України Ю.Ю. Туницею на науковій Конференції в Університеті Гофстра (США) в 1992 р. ідею Екологічної Конституції Землі було підтримано і розвинуто в публікаціях Михайла Голубця, Дмитра Зербіно, Михайла Костицького, Юрія Шемшученка, Едуарда Семенюка, Петра Стецюка та інших вітчизняних учених, а також Пола Баррезі, Джошуа Фарлея, Річарда Фолка, Джона Беккера, Даніела Боданського, Вільяма Кітона, Роберта Костанзи (США), Герта Ван Хоріка (Бельгія), Дітера Блюменвітца (Німеччина) та інших авторів. Найважливіші публікації із зазначеної проблематики сконцентровано в книзі «Екологічна Конституція Землі. Методологічні засади», яка вийшла друком у 2011 р. спочатку українською мовою, а згодом була перекладена російською та англійською [7].
Важливо також зазначити, що відомий український юрист-міжнародник, професор Володимир Василенко ще в 1987 р. підготував наукову працю «Екологічна безпека як елемент всеохоплюючої системи міжнародної безпеки» [8]. У 1988 р. він запропонував МЗС СРСР документ «Основні положення Всесвітнього договору про охорону природи Землі», який був сприйнятий позитивно. Тому, незважаючи на близькі за змістом пропозиції Франції та низки інших країн, можна стверджувати, що пріоритет у формуванні концепції новітньої системи міжнародної екологічної безпеки у вигляді ідеї Екологічної Конституції Землі належить Україні.